Зала імен в Яд Вашем – ізраїльському національному меморіалі Катастрофи (Голокосту) та Героїзму. Автор фото: David Shankbone
Пам'ять про історію Другої світової допомагає нам сьогодні боротися із російським ворогом
Сьогодні згадуємо і вшановуємо українців, які, ризикуючи життям, рятували євреїв під час Другої світової війни. Таких людей Ізраїль називає Праведниками народів світу. За даними 2022 року 2691 громадянин України удостоєний цього почесного звання. В чому особливість цього звання? Про таких кажуть: "Той, хто рятує одне життя, рятує цілий світ".
Ми під ударом російського ворога, але ми зберігаємо пам'ять про ту війну і про тих людей. Пам'ять про історію Другої світової війни нам сьогодні допомагає боротися з російським ворогом. Коли ми пам'ятаємо правдиву історію, а не брехливу, на відміну від Московії, ми пам'ятаємо себе, розуміємо, хто ми такі насправді. Колись український історик Орест Субтельний порівнював українські єврейські народи в тому, що вони були бездержавними багато століть. Під час Другої світової ані євреї, ані українці не мали своєї власної держави, а боролись на боці інших. І тому після подій тотального геноциду проти людей тільки за те, що ті народились євреями, після Голокосту під час Другої світової війни, держава Ізраїль сказала, що це держава – для всіх євреїв. І коли єврей з будь-якої точки світу повертається до Ізраїлю, йому кажуть: "Він не емігрує, він повертається".
Це історична Батьківщина, але для багатьох євреїв Батьківщина там, де вони живуть. І українські євреї сьогодні боронять країну, як і інші громадяни України. Тому держава Ізраїль взяла відповідальність за пам'ять про Голокост. І це було на початку 1960 років, коли ідея була у істориків, що під час Другої світової війни націонал-соціалізм оголосив цей народ поза колом життя. Переховування чи рятування єврейської жінки, дитини, літніх людей каралося смертю. Врятувати єврея в роки Другої світової чи на теренах України, на теренах Голландії, Франції, Хорватії, Литви, де завгодно…скрізь були нацисти, скрізь громади страждали. І рятувати цих людей під час війни вважалося подвигом. Ярослав Грицак, український історик, колись написав, що в окупованому Києві, Львові чи Харкові врятувати єврея було не меншим подвигом, ніж підірвати танк чи вбити німецьких солдатів. За порятунок євреїв убивали одразу всю родину не єврейську – українську, яка рятувала. Таких прикладів багато.
Було встановлено таке звання – це з єврейського канонічного тексту. Взагалі єврейські тексти – це Старий Заповіт канонічний, як для християн, так і для юдеїв. А Талмуд (вчення, наука, великий кодекс релігійно-юридичних правил життя євреїв, сформувався впродовж багатьох віків, в IV ст. до н. – ред.) – це коментарі. Там було написано, що "той, хто рятує життя одне, рятує світ". Контекст такий, що під час Другої світової війни не євреї, які рятували євреїв, стали називатися Праведниками народів світу. І на сьогодні є меморіал Яд Вашем, який взяв на себе відповідальність зберігати історію Голокосту і долю євреїв в роки Другої світової війни. Є такий список. Україна посідає там четверте місце після Польщі, Нідерландів, Франції. Цифра оновлюється кожного 1 січня. Кажемо про близько 3 000 людей з України, які, ризикуючи власним життям… Ми були під совєтським режимом, який паплюжив пам'ять і забороняв пам'ятати як жертв Голодомору, так і жертв Голокосту. Ми жили, коли це було подвійне чи потрійне життя. В родині казали про голод, Голокост, остарбайтерів, про полон, а у публічному просторі казали тільки про битву під Сталінградом. Ціле покоління зростало в побєдобєсії, яке сьогодні Путін наробив. Правда була важкою. І дослідження українців чи мешканців України, які рятували євреїв, не існувало, як не існувало нормальних досліджень сталінських злочинів і нацистських. І тому тільки після 1991 року, коли наша країна здобула суверенність, ідентичність державну, ми почали дослідження. Багато людей померли, казали, що не вважали це подвигом, бо рятували сусідів, тих, кого знали до війни, і тих, кого не знали, тому що це люди. І тому, очевидно, цих людей більше. Крім того, єврейська громада України на початку 90-х започаткувала своє звання: Праведник народів України.
Так чи інакше, це пошук людей, які ризикували власним життям. І зараз, під час розв'язаної Росією війни як може називатися людина зараз – я порівнюю: працівники Державної служби надзвичайних ситуацій України, їх можна називати Праведниками, коли рятують людей після російського бомбардування. Люди, які зараз на окупованих територіях, зберігають українську ідентичність. І не роблять те, що ворог хоче. Як нашим людям в Енергодарі? Це взагалі викликає величезне питання. Справа в самопожертві. Наскільки людина готова іншій людині допомогти.
.jpg)
Анатолій Подольський. Фото: Український центр вивчення історії Голокосту
Історія українських євреїв – це наша історія
Яких покарань і репресій зазнавали українці, котрі допомагали євреям під час вчиненого німецькими нацистами Голокосту під час Другої світової війни? За що карали?
Якщо коротко – за те, що ти хотів залишитися людиною в нелюдських умовах. Це актуально зараз для нас. За це карали. Це якщо загально. Якщо конкретно, то, очевидно, нацистський режим переслідував всіх, хто допомагав євреям в першу чергу. Українці – рятівники. Україна не мала власної державності. Коли ми кажемо про близько 3 000, які у Яд Вашем – меморіалі в Єрусалимі, і Україна посідає почесне четверте місце рятівників, то ми кажемо про мешканців України. Ми кажемо про українців, кримських татар, поляків, росіян – людей, які жили на наших землях і які ризикнули врятувати своїх сусідів чи не сусідів євреїв. Коли ми кажемо "українці-рятівники", на сьогодні маю казати, як українська політична нація, українські громадяни. Тоді в окупованому Києві в 1941 році були громадяни СРСР, окуповані нацистською Німеччиною. Але були люди, які зважилися залишитися людьми в нелюдських обставинах. А окупація і війна – це нелюдські обставини. Нелюдські обставини роблять завжди люди. Це треба пам'ятати. Люди вбивають людей, на жаль. У тому списку українців-рятівників є люди з теренів України.
Є європейський день Праведника народів світу 6 березня. Україна прийняла в 2021 році. Українська влада завжди запізнюється за українським суспільством. Важливо, що українське суспільство сприймає долю євреїв чи долю кримських татар, що це – власна частина історії України. Тоді вони зробили цей внесок. Вони жили на цих землях, на цвинтарях десятки поколінь цих людей. Це не чужа, не інша історія. Історія українських євреїв – це наша історія.
Ви питали, за що ж їх карали? За те, що вони не хотіли залишити людину в нелюдських умовах. Контекст історії Другої світової на наших землях і, зокрема, контекст історії Голокосту були брутальними. Тих голландців, наприклад, які переховували голландських євреїв (згадаємо "Щоденник Анни Франк" відомий), то їх заарештовували, кидали до концтабору. Але і був шанс вижити. І вони виживали. А родини тут у Києві, у Вінниці, в Харкові, в Черкасах, в Одесі, в Дніпрі – скрізь єврейські родини України були до війни. І це були сусідські українсько-єврейські стосунки. Якщо на окупованій нацистською Німеччиною Україні знаходили у тебе єврейську родину, то з тобою не розмовляли, тебе в концтабір не кидали, тебе у в'язницю не кидали. Тебе вбивали.
Я був на відкритті разом з євреями пам'ятника в селі Самари на Волині до повномасштабної війни. Вчитель історії після семінарів нашого центру зібрав дітей, зібрав людей, сказав: "Тут жило 74 євреї в нашому селі. Всі, хто були на момент окупації, вбиті". Діти, жінки були вбиті тільки за те, що їх народила жінка-єврейка. Такий був наказ нацистського Берліна. Ось і все. Але були дві родини українські. Там було близько 10 людей. І ці родини переховували євреїв цього села Самари на Волині. Ми поставили пам'ятник у 2015 році, де список імен і українські дві родини були разом з тими євреями, яких вони рятували. І це про спільну історію України.
