Фото: Пресслужба BRYKULETS
Коли я довго не буваю сам, я забуваю, що мені із собою добре
Ти сьогодні в нашому ефірі презентуєш альбом "Лучше чим твій бивший". Що в ньому всередині?
В альбомі дев'ять пісень, які "лучше, чим твій бивший" будь-якої дівчини. Дев'ять пісень, які звучать просто прекрасно. Основна ідея, як потім уже виявилось, коли цей альбом дописувався — все-таки ці пісні про те, як повинен кохати чоловік жінку, і про те, як би жінки хотіли, щоб їх кохали. І дійшло все до того, що цей альбом — про те, що, аби було все добре у вас у відносинах, чоловік повинен бути підкаблучником. І цей альбом піднімає такий "тренд на каблука". Чоловіки, ставайте "каблуками" — це добре. Просто нам нав'язали, що це погано. Насправді нічого не може бути краще.
В одній із пісень ти кажеш: "Математика твоя душа, формули надто пророчі". А в житті ти більше про логіку чи про серце?
Так там перед цим було: "Філософія моя — твій сміх. Математика моя — твоя душа". Тобто про те, що не розгадати: твоя душа як математика, мені не є зрозуміла. Але формули надто пророчі.
А ти який взагалі в стосунках?
У стосунках я такий: так, я дурник, можеш мене бити й кусати, як то кажуть. Я все для тебе зроблю — забирай мої гроші, що хочеш, усе дістану й до твоїх ніг покладу.
А як ти дійшов до цього усвідомлення?
Ну, я закохався, і цей альбом присвячений одній дівчині моїй — Лізі.
Але в альбомі кожна пісня ніби окрема записка: "Ти найкращий, я не боюсь це сказати". Наскільки це все з життя?
Так, це були записки. Я щось собі занотовував. Вона то приїжджає, то від’їжджає — така в неї робота. Поки вона поруч — мені добре. Потім вона їде, а я пишу пісні. Ну, отак і виходить: щось записую, щось переживаю, знову щось записую. Це залишається зі мною. Потім сідаю, пишу музику, згадую: що я там записував? Ага, ось це — зробимо з цього пісню.
Тобі приємно і ти почуваєшся цілісним, коли поруч є інша людина? Чи ти доволі самодостатній у цьому сенсі — тобі добре з собою?
Так, мені з собою добре, але коли я довго не буваю сам, я забуваю, що мені із собою добре. І от я знову зараз живу сам. Минув уже тиждень, і я лише тепер починаю розуміти й згадувати, що я роблю, коли я сам.
Я вважаю, що музикою треба займатися для того, щоб люди ходили на твої концерти
Твій альбом ніби романтична сповідь, але з легкою іронією. І взагалі іронії в тебе достатньо багато і в творчості, і в особистості як такій. Це твій стиль спілкування?
Ну я б не називав це іронією.
А що це?
Скажімо, трагікомедія.
А яка її природа?
Це просто моя особливість. Я вважаю, що це відчуття гумору і це є ознакою інтелекту — я просто розумний. А взагалі, коли був молодшим, я дуже довго намагався бути таким драматичним, страждальцем, писав сумні пісні. Я був такий загадковий, думав, що тільки бувши таким, я зможу стати популярним. Але я поступив в театралку і брав якісь серйозні монологи: такі загадкові, романтичні. Я їх брав, учив, розповідав, і всі чомусь починали сміятися. І потім мені казали: "Вань, ну от все добре, на тебе дивишся — все добре, ну от просто класно. Тільки ти відкриваєш рот — все, руйнується ця картинка". Я змирився і просто зробив це своєю перевагою.
Випуск синглу чи альбому — це завжди завершення якогось певного періоду. Чи ти відчуваєш, що щось у тебе змінилося за ці пісні?
Я ще нічого не відчуваю. У мене лише відбувається усвідомлення, що цей альбом взагалі стався і що це все відбувається зі мною.
А чому?
Тому що, коли ти крутишся в цій воронці, у тебе просто немає часу подивитися на себе зі сторони. У мене ще не було ні часу, ні можливості, ні ресурсу, щоб осягнути всю пророблену роботу й зрозуміти: цей етап уже завершився чи ні, продовжуватиму далі так само робити чи щось зміниться.
Подивимося, як люди прийдуть на концерт. Якщо прийде тисяча людей 13 червня на "В’ЯВУ" на презентацію альбому — буде круто. А якщо не прийде — це буде дзвіночок на те, що треба щось змінити.
Тобто зараз ти все ще в цьому потоці, коли воно все з'явиться?
Так, так. Ми ще не дійшли до фінальної точки, якою є сольний концерт. Бо навіщо писати пісні, на які люди не ходять на концерти? Просто от у мене така ідея. Навіщо ці стріми на Spotify на 200 тисяч, якщо ти не можеш зібрати тисячу людей на концерті? Виходить, що це все нікому не потрібно.
Що для тебе цінніше — ті люди, які приходять на концерт, ти бачиш їхні очі, як вони махають руками, підспівують, — чи все ж великі цифри на стрімінгах?
А величезні цифри на стрімінгах — це обман просто. Я вважаю, що музикою треба займатися для того, щоб люди ходили на твої концерти. Все. Щоб їх було все більше й більше.
Але це ж інструмент поширення. Люди так слухають музику — а потім уже йдуть на концерт. Це взаємопов’язані речі.
Так, але є випадки, коли у людей стріми в п'ять разів менше, а людей на концертах у п'ять разів більше. Це залежить від музики.
Я хочу, щоб кожна наступна моя пісня "стрибала" вище за попередню
У твоїх піснях дуже відчувається щирість, ніби ти не просто артист, а людина, яка хоче бути почутою. Це свідомий вибір чи саме внутрішня потреба?
Загалом я пишу пісні так, що у проміжку від пісні до пісні я живу життя. Все яскраве, що трапляється між однією піснею й іншою, теж потрапляє в пісню. Просто з часом вчишся комбінувати слова таким чином, щоб вони лягали у фонетику.
Ти казав, що хочеш писати пісні. А ця потреба писати постійно — як вона для тебе відчувається?
Це сумно. Бо ти, наче, й хочеш писати, але ходиш колами й не сідаєш писати — бо ще не нажив того, про що треба писати. От якось так це відбувається. Може, я ускладнюю. Можливо насправді все набагато простіше, і це і є результат. Іноді треба просто постраждати, помучитися, таким нещасним походити.
Як ти сам формулюєш свою музику зараз?
Зараз це диско-фанк такий з елементами якоїсь української естради. Там просто є пісні, які я слухаю. Думаю: "Боже, це ж можна було Іво Бобову продати, це мав співати він, чого це співаю я?".
Але це приємна емоція?
Так. Я кайфую від усього, що роблю.
Коли ти пишеш, уявляєш конкретну людину? Чи це більше про процес, а вже слухач знаходить у ньому свої образи?
Я щось переживаю, щось не договорюю. І коли це відчуття "закупорюється", знаєш, як буває — людина каже: "Мені б уже до терапевта". От коли в мене виникає таке відчуття, я починаю просто в записничку розбиратися, що зі мною. Доходжу до якогось краю, хапаюся за нього — і намагаюся це все якось виплеснути в пісні. Для мене це певна терапія. Хоч, можливо, це й не дуже корисно для здоров’я. Бо колись треба буде писати, писати, писати пісні — а в мене не буде цього ресурсу. І треба якось навчитись це робити не так чесно.
А що тебе перезавантажує, коли ти не на студії та не на сцені?
Я не знаю, я просто не можу перезавантажитися. У мене зараз проблема з цим. Мені здається, що я просто лінтяй. Тому, думаю, перезавантажує лінь. П'ять днів полінуватися — і на шостий уже можна щось і робити.
Альбом "Лучше чим твій бивший" вийшов, а що далі? Є відчуття, що вже нове щось має початися?
Я хочу писати хіти — і все. Я хочу, щоб я навчився писати хіти. Щоб кожна наступна моя пісня "стрибала" вище за попередню. І просто правильно аналізувати пророблену роботу, розуміти, де зроблені помилки, аналізувати, що подобається людям, що не подобається людям, шукати свою аудиторію. Все дуже просто: казати їм те, що вони хочуть почути. І знаходити компроміс між тим, що я хочу сказати, і тим, що їм треба почути. І щоб це все було максимально зрозумілою і прозорою мовою.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
