Фото з фейсбук-сторінки Дмитро Селянський
"Я побачив нові сенси, наскільки величезна сила музики, наскільки величезну силу і значення має саме українська культура, в якій зашитий генетичний код. Це надзвичайне відкриття для мене, і це надихнуло мене. Якщо я вірю, — я роблю те, в що вірю, і надихаю інших. Такий сенс всього того, що я роблю"
Привіт. Ти родом із Чернігівщини й твоя діяльність акцентована якраз таки на рідному краї. Ця любов і взагалі бажання розвивати й показувати його були завжди? Бо в артистів часто-густо постає питання про те, що їдемо в столицю, починаємо там будувати своє зіркове життя.
Я розумію, про що ви, але я думаю, що, як вірний в малому — вірний і в великому. Якщо ти зможеш щось на рівні свого регіону зробити, то зможеш щось зробити і в Києві, і для всієї України.
Але таку місію для себе ти коли зрозумів?
Я ніколи не втрачав шанси. Наприклад, було колись "Караоке на Майдані" — я пішов, переміг на "Караоке" — пішов на "Шанс", потім був "Голос країни", "Останній герой". Тобто я безвилазно не сиджу у себе на батьківщині. А такі фестивалі, як "Mamont fest" і так далі, я все-таки думаю, якщо я народився на Чернігівщині, то я маю також працювати на Чернігівщині. Це мій рідний край, і я хотів би, щоб про нього більше дізналась Україна і весь світ.
А зараз фестивалі, які ти започаткував на Чернігівщині, той же "Mamont fest", вони досі є чи поставлені на паузу через війну?
Ні, зараз немає, але я знаю, що він буде, як тільки у нас закінчиться війна.
Але твоя особиста творчість на паузу не стала. Скільки часу в тебе йде зараз на мистецьку діяльність?
Я саме вступив у лави ЗСУ в лютому 22-го. І велика війна — це як саме страшне, що я бачив у своєму житті, і в той же час — саме прекрасне, це щось справжнє, те, у що я вірив. Бо багато людей кажуть, що світ багатокольоровий і просто ховаються за цим. Але насправді є чорне і біле. Тобто прекрасність у тому, що українці об'єднались, віддавали все, що мали, віддавали свої життя за своїх близьких. І є справжнє зло — прильоти ракет, кабів. І саме сюр цього всього надихнув писати, творити, бо в цьому великий сенс. Великий сенс пам'ятати, по-перше, про всі ці події, щоб нічого не забулось. Я дуже багато писав на військову тематику, і навіть "Вогняна квочка" — вона також. Але я не хочу, щоб її інтерпретація була однозначна, хтось бачить у цьому якісь філософські сенси, а хтось бачить просто колискову. Я не хочу обмежувати уяву слухачів цим, тому слухайте й насолоджуйтесь.
"Люди мають любов'ю лікувати свої рани і бачити світ хоча б на мить різнокольоровим"
Ми говорили з Сергієм Мартинюком із "Фіолету", який також у ЗСУ, і він казав, що останнім часом хоче писати, здебільшого, про любов, тому що війну він бачить щодня. В тебе немає зміщення цього акценту?
Звичайно, є. І "Вогняна квочка" — це саме експеримент і це зміщення. Тому що, звичайно, люди втомлюються. А "Вогняна квочка" — саме, щоб перенести в інший світ якихось казкових образів, де людина може створювати ці образи, навіть купаючись у тих, які створені. Звичайно, люди мають любов'ю лікувати свої рани і бачити світ хоча б на мить різнокольоровим.
До 22-го року була певна пауза в твоїй творчості, я правильно розумію? Тут можеш поправити, тому що зовсім ти не зникав з радарів.
Я працював шість років у Китаї, тому трошки, можливо, мене не було чути. Я приїжджав, робив "Mamont fest". Звичайно, я не переставав писати, але так несамовито писати, як після широкомасштабного вторгнення, я не писав. Я побачив нові сенси, наскільки величезна сила музики, наскільки величезну силу і значення має саме українська культура, в якій зашитий генетичний код. Це надзвичайне відкриття для мене, і це надихнуло мене. Якщо я вірю, — я роблю те, в що вірю, і надихаю інших. Такий сенс всього того, що я роблю.
В Китаї ти був співаком, продюсером та МС. Як тобі цей досвід, що ти звідти привіз для себе внутрішньо?
Це чудовий досвід, коли ти розширюєш свої рамки. І починати щось заново вже в зрілому віці — це не те, що нормально, це має бути. Щоб рости, щоб бути всередині свіжим, — це надзвичайно важливо. Зараз я розвиваюсь, як FPV-шник, пізнаю нову сферу діяльності, тому що не вірю, що найближчим часом війна закінчиться. Це також дуже важливо і дуже чудово, творча робота.
А ти допускаєш, що можеш повернутись до роботи закордоном, вже не в Китаї, а в іншій країні?
Скажу більше, зараз навіть у Збройних Силах, слава Богу, у нас є така можливість. Я з 44-ої ОМБр, і Головний оркестр Сухопутних військ інколи запрошує нас до участі в усяких івентах. І, слава Богу, десь місяць тому ми були першим українським оркестром, який виступив у штабі НАТО. Виступили в НАТО! Це було дуже важливо, до речі, нас класно вітали, це була історична подія. Угорці й словаки не прийшли на цей захід, але всі наші партнери — британці, американці і вся Європа — були разом.
Хотів ще наостанок про один момент запитати. Коли був "Голос країни", ти був у команді Діани Арбеніної. Після того ви підтримували зв'язок, і як ти ставишся зараз до цієї персони?
Я скажу, що життя — це випробування, а війна – це величезне випробування. Тому кожен показує своє обличчя, як закордоном, так і всередині нашої країни.
Ні, у нас нічого нема. Ще на проєкті вона відкрила себе, як достатньо меркантильна, цинічна лесбійка. Мені подобаються лесбійки, але українські, патріотичні і з правильними цінностями, які, проходячи через випробування, залишаються таким ж.
Дякуємо тобі за діяльність і за розмову.
Слухати пісню "Вогняна квочка" від Selianskyi, як і багато інших прем’єр, можна в плейлісті "Промінь рекомендує 2025" на Spotify, YouTube і YouTube Music. Для цього достатньо перейти за посиланням.
