Ілюстративне фото: pixabay.com
"Оподаткування доходів передбачено для всіх"
Міжнародний валютний фонд (МФВ) вимагає від України швидше ухвалити закон, який передбачає стягнення до 23% податків з продажу громадянами товарів через онлайн-платформи. Про які обсяги йдеться і де та межа між громадянами, які продають вживані чоботи та великими корпораціями, які маскуються під громадян і продають ті ж самі чоботи?
По-перше, давайте зразу уточнимо, що МВФ не вимагає. Правильніше буде сказати, що МВФ прийняв пропозицію уряду України про запровадження податку на цифрові платформи. Бо це була наша пропозиція МВФ як обґрунтування, як саме ми збалансуємо свої державні фінанси. Відповідно, МВФ погодився і сказав: "Добре, включаємо до так званих "маяків".
Щодо обсягів. Тут теж треба дещо уточнити. У нас на сьогодні оподаткування доходів передбачено для всіх – як для "вживаних чобіт", так і для комерційних продажів. Є відповідні виключення, є звільнення від оподаткування, але тим не менше, якщо продає щось фізична особа, то це не означає, що вона не має сплачувати податки. І станом на сьогодні головна проблема полягає в тому, що в нас доволі великий обсяг неоподаткованої торгівлі в інтернеті, навіть комерційної. Тобто просто в силу певної специфіки цього виду діяльності, частина наших співгромадян підходила до питання з позиції: "Ну, якщо не вимагають, якщо не викривають і не карають за неоподаткування, я оподатковуватися не буду, навіть на тому мінімальному рівні, який наше податкове законодавство дозволяє сплачувати".
"Із урахуванням поточних умов онлайн-торгівля зростає"
Але нам навіть у фізичному вимірі не завжди вдається контролювати цей "тіньовий сектор", не кажучи про онлайн-продажі. Наскільки взагалі реально взяти на облік, налагодити контроль у цьому секторі?
У першу чергу, це залежить від методів контролю і тих інструментів, які надаються відповідним контролюючим органам. Справа в тому, що торгівля включає в себе отримання доходу, як правило, в грошовому вимірі і передавання покупцю від продавця об'єкта продажу. Із послугами складніше. Хоча нагадаю, що в нас з 2001 року діє так званий "податок на Google". Тобто великі цифрові платформи в нас стягують (зокрема, утримують ПДВ) з користувачів при замовленні тієї ж реклами, наприклад, і перераховують цей ПДВ до держбюджету України. Якщо мова йде про товари, тобто об'єкти фізичного світу, ті самі "чоботи", то вони, як мінімум, мандрують від продавця до покупця. У зворотному напрямку рухаються грошові кошти. Тому не можна сказати, що все це неможливо побачити. Можливо, повторюся, за умови наявності відповідних інструментів.
Тут можна дискутувати питання, наскільки саме це має бути пріоритетом, наскільки це на часі, чи з цих резервів треба починати питання збільшення бюджетних надходжень. Але те, що там існує неоподаткована торгівля і ця торгівля має доволі значні обсяги – це дійсно факт. Більш того, треба ще зазначити, що з урахуванням поточних умов саме онлайн-торгівля зростає, і саме в онлайн-торгівлю переходить навіть частина колишнього офлайн-ритейлу. Постійні повітряні тривоги, ризики потрапити під повітряний удар, відповідно, ризик знищення товару так само їх спонукає до переміщення в онлайн-сферу.
"Питання не стільки зубожілості, скільки просто небажання"
Що в цьому напрямку в нас реально вже зроблено державою або може бути зроблено? Де ми перебуваємо станом на зараз у цьому процесі оподаткування?
Якщо б мене попросили раціонально описати поточну ситуацію, то я б сказав, що я дуже хотів би побачити хоча б концепцію, не кажу вже про прописаний законопроєкт цього оподаткування. Бо в залежності від того, як він буде прописаний, ми можемо отримати або цілком прийнятну редакцію і цілком прийнятну систему оподаткування, або навпаки – ефективний інструмент зростання тінізації, в тому числі онлайн-торгівлі. Справа в тому, що в нас на сьогодні ті, хто дійсно продає системно товари через інтернет… Так, я знаю аргумент противників оподаткування онлайн-торгівлі як такої, коли всі одразу згадують: "А от є продаж однократно вживаних речей". Але, одноразовий продаж вживаних речей означає одноразове надходження коштів і одноразове відправлення товару. Відповідно, все це можна визначити як критерій звільнення від оподаткування. Звісно, при грамотному формулюванні відповідного закону. Але в той же час, якщо людина торгує системою, то в нас є на вибір. Перше – оподаткування на загальній системі. Оподаткування на спрощеній системі третьої групи – 6% від доходу. Оподаткування на другій групі – взагалі фіксована сума і доволі невелика відносно максимального дозволеного обсягу доходу. Тому, як правило, тут вже питання не стільки зубожілості, скільки просто небажання. Тому, якщо цей законопроєкт, а в подальшому закон, буде спрямований на оподаткування саме тих, хто не платить принципово і не буде чіпати існуючі системи оподаткування, то його навіть можна вітати. Якщо ж він буде намагатися запровадити щось альтернативне зі знищенням тієї ж "спрощенки", то нічого доброго з цього не буде.
Євген Олейніков. Фото: facebook/TaxUkraine
"Цей процес – шлях в обидва боки"
Не секрет, що в нас є підприємці, які готові виходи з "тіні", а є категорія, ставлення до оподаткування яких зводиться до позиції: "Не платив і платити не буду". Чи реально цю категорію виокремити, щоб з нею ефективно працювати? І чи достатню тут лише законодавчого поля?
По-перше, в закону, як відомо, немає рук. Тому в будь-якому випадку, щоб закон почав працювати, ці руки мають з'явитися, в тому числі у вигляді і роботи контролюючих органів. І, до речі, впливу суспільства, але це вже широка тема. Щодо конкретно цієї ситуації. Від того, наскільки грамотно буде прописаний цей законопроєкт і наскільки грамотно в подальшому буде виглядати ухвалений закон, і буде залежати, скільки людей скористаються першим шляхом і скажуть: "Ну, добре, так як раніше вже жити не можна, або можна, але небезпечно, я виходжу на світло". Або займуть позицію двох "Н" – "нікому нічого". Чим менше буде другої категорії, тим простіше буде з нею працювати. Бо коли більшу частину цільової групи доводиться "заганяти" до виконання закону саме методами примусу, це насправді погана історія. Вона до нічого доброго не приводить. Якщо закон буде неграмотно створений, буде погіршувати стан, в тому числі вже існуючих підприємців, то тоді ми можемо отримати від нього зворотній ефект, коли тінізація з'явиться навіть там, де її не було. Цей процес – це шлях в обидва боки. Тобто створюються нові методи контролю –з'являються нові методи уникнення цього контролю. Я зараз не буду на цю тему давати консультації, але повірте мені, існує безліч методів, при яких Державна податкова служба, навіть отримавши омріяне право доступу до рахунків, до руху коштів на них, буде тільки знизувати плечима і казати: "Дідько, а де ж ті кошти?"
"Якщо законодавець зробить свою роботу добре, то власники "чоботів" і далі зможуть спати спокійно"
А звідки взялася ставка оподаткування до 23%. На цьому етапі вже прописано, хто скільки і за що має платити?
23% – це просто математично склали дві ставки податку. У нас існує податок на доходи фізичних 18% і військовий збір, який минулого року підвищили до 5%. А він стягується з тієї ж бази, тобто з того ж доходу, з якого стягується і ПДФО. Їх математично склали і отримали 23%.
Що стосується тих самих "чоботів". Взагалі в нас закон передбачає певні виключення якраз для продажу власних речей, тобто того, що не є підприємницькою діяльністю. Але на сьогодні ці норми прописані не чітко і не однозначно. І дійсно є ситуації, коли навіть продавши ті "славетні чоботи", ти маєш подати податкову декларацію за результатами року, включити цей дохід, оподатковувати і сплатити. Насправді, це якраз і є одна з тих складових, про який я казав, що закон буде або розумний, або нерозумний. Всі ці речі доведеться врахувати. І на першому етапі саме на законодавця ляже завдання розробити розумну процедуру. Бо контролюючий орган процедуру виконує, але не змінює її довільно на свій розсуд. Відповідно, саме законодавцю доведеться над цим попрацювати. Якщо він зробить свою роботу добре, то власники "чоботів" і далі зможуть спати спокійно. Якщо він цю роботу зробить погано, то замість грошей він отримає, по-перше, підвищення соціальної напруги, а по-друге, перевантаження контролюючого органу. Тому я сподіваюся, що це не буде виконання на рівні: " А, 23% усім і ми свою роботу виконали". Це буде катастрофа.
