Фото ілюстративне. Ігор Смілянський/Telegram
Вишиванка – невід'ємна частина нашого життя і культури, ідентичності, нескореності, свободи
Згадаємо День вишиванки 2006 року і що він означає тепер для вас?
Олександр Ткачук: Для багатьох українців вишиванка стала символом нескореності, ідентичності, невід'ємною частиною нашого життя і культури. Зараз українець народжується у вишиванці, багато людей помирають у ній. Так було споконвіків. І зараз це також є. Для мене це символ свободи. Із самого дитинства вона зі мною. Навіть під час війни в окопах була вона теж була зі мною.
Коли ви брали участь в заснуванні цього свята, чи пам'ятаєте, що саме надихнуло?
В 2006 році була ситуація зовсім інакша. Після Помаранчевої революції українці лише починали робити перші кроки в самоусвідомленні, в розумінні себе. І коли ти одягав у будній день вишиту сорочку і йшов в ній до університету, тебе запитували: "А що, сьогодні якесь свято? Сьогодні ти виступаєш на сцені?" Таке сприйняття було певним чином зроблено ще в радянський час, коли вишиту сорочку не змогли знищити, але максимально маргінізували, щоб знецінити українську культуру. Але зараз після майже двадцятиліття свята (будемо відзначати 2026 року), українці переосмислили своє ставлення. Якщо раніше говорили, що це тренд, то зараз ми сміливо можемо казати, що це вже традиція. Кожен українець знає про цей день і чекає його з нетерпінням, аби одягнути сорочку не лише в цей день. Це вже стало нормою.
Убакси – символ нескореності на фронті
Сьогодні військові часто носять вишиті елементи на фронті. Як для них сприймається зараз цей елемент вишитий, коли він інтегрований у військову форму?
Ця вишита мілітарі культура теж була започаткована нашою організацією у Всесвітній день вишиванки ще 2016 року. Я якраз після служби в АТО запропонував таку акцію, ми звернулися до майстринь, щоб вони вишили сорочки і передали їх на фронт. Тоді це була перша акція. Згодом вона продовжилася в 2022 році. Ми робили вже певну капсулу одягу і передавали її військовим. І зараз це вже стало теж традицією. Виробники підхопили і зараз дуже багато є убаксів (бойові тактичні сорочки під бронежилети нового зразку або як самостійна одиниця – ред.) різноманітного одягу, який можна одягати на фронт в окопи, маючи біля серця дорогу річ, в яку ти віриш, що тебе оберігає. І це дуже важливо. Ми, на жаль, бачили фотографії і загиблих воїнів, які були у вишитих сорочках. Тому це символ нашої нескореності передусім зараз в час війни.
Ілюстративне фото убакси. 121 окрема бригада Сил ТРО
Як ви бачите майбутнє Дня вишиванки після перемоги?
Ми вже пробували зробити цей день офіційним. Але "розбилися" об спроби за часів попередніх президентів. Після того ми вже такі спроби не ініціюємо. Розуміємо, що в цьому є якраз сила свята. Це унікальне свято, єдине в Україні, яке не спущене згори якимось указом, воно не є релігійним. Це громадянська ініціатива, яку відзначають всі українці світу. Це єднає нас, незважаючи на стать, політичні та релігійні вподобання, географію. В цього свята є майбутнє, яке формує традицію. Ми говоримо про збереження вишитих сорочок, української культури. І цьогоріч тема, яку запропонували – "Окупована спадщина", тому що ми маємо говорити про окупацію тимчасову, про ті артефакти, які залишились на окупованих територіях: це вишиті сорочки, абсолютно багато різних інших культурних артефактів в музеях. Ми маємо про них пам'ятати, говорити і повертати. І такі прецеденти в нашій історії вже були. Ми повернули скіфське золото. І зараз маємо говорити про те, що це варто робити. І робити для цього зусилля на рівні держави, на рівні суспільства.
Фото Олександра Ткачука, Facebook
"Окупована спадщина" в "Сенсі" на Хрещатику
Проєкт "Окупована спадщина", в чому ідея, як він реалізований?
Вікторія Ткачук: Ідея цього проєкту прийшла до нас від ГО "Всесвітній дня вишиванки". Леся Воронюк і Олександр Ткачук є співзасновниками цього дня. Я знала про їхню ідею і бачила попередньо, що вони відтворили сорочки з шести тимчасово окупованих регіонів України. Це не тільки були сорочки, а всі строї - чоловічий і жіночий. І презентували в Києві декілька місяців тому. Нам дуже відгукнулася ідея. Ми захотіли на День вишиванки теж продемонструвати ці сорочки, тому що деякі з них були перевезені з окупованих або деокупованих регіонів, деякі відтворені. І була досить докладна робота етнографів і людей, які займаються вишитим одягом і традиційним одягом цих районів. І тому ми захотіли все показати. Ці строї зацікавили також спільноту українців і Український інститут. Їх повезли в Америку показувати. І тому зараз ці всі строї – шість чоловічих та жіночих – у Вашингтоні, будуть також у Нью-Йорку, Бостоні. А в нас виходить в Києві немає їх. І тому ми вирішили зробити фото чоловічих і жіночих строїв і показати їх за допомогою полотен у нашому просторі "Сенс" на Хрещатику, щоб в Україні все-таки показати цю ідею. І тому в "Сенсі" на Хрещатику зараз ви можете побачити фотопроєкт. Шість регіонів – Донеччина, Луганщина, Крим, Харківщина, Херсонщина і Запоріжжя. І подивитися з деталями, відфотографованими близько і в повний зріст, як виглядає чоловічий і жіночий стрій.
Як ви це все готували, де ви це все брали, наскільки це все важко було реалізувати?
Тут дуже велика підтримка саме громадської організації "Всесвітній день вишиванки", вони організатори цього проєкту. Ми розмістили у себе, дали можливість це реалізувати і організували вже саме показ. Стали локацією, яка підтримала медійно, інформаційно, надали простір, щоб люди приходили і дивилися. Тому готувала і відтворювала для нас це все ГО "Всесвітній день вишиванки". Були залучені фотографи, відеографи, є відео, відзняте з шістьма парами. Є фото. І ці фото вже з дизайном і з авторами проєкту, це все зображено вже на надрукованих полотнах. Вони досить великі – 1,5-2 м. І тому так виглядає, ніби реальна людина перед тобою стоїть одягнена в цьому прекрасному вбранні.
Дуже важливо говорити про тимчасово окуповані території України, що це Україна
Що ви хотіли продемонструвати цією виставкою?
Насправді нам дуже важливо говорити про тимчасово окуповані території України, що це Україна. І якраз вишита сорочка засвідчує приналежність цих територій до української культури . Ми говоримо про мову багато, але говоримо також і про культуру. І якраз вишиті українські вбрання відображають українську ідентичність на цих територіях. І тому нам цей проєкт дуже відгукнувся. Говорити про вишиті сорочки в цих регіонах тільки першочергова ідея у День вишиванки. Але це насправді про ширші контексти, безпосередньо про те, що на окупованих територіях знищується дуже великий пласт культури, часто Росія присвоює цей пласт української культури собі. І ми маємо пам'ятати, показувати українцям і ні в якому разі не забувати, що це Україна. Там, де є українська культура, там Україна. І дуже важливо на території України, яка вільна, незалежна, показувати, нагадувати, що тимчасово окупована територія – це є Україна, що там є українці, які нас чекають, які надіються на те, що Україна пам'ятає про ці території. І я сподіваюся, в майбутньому, з нашою перемогою, їх вдасться нам повернути. Тому поки ми про це пам'ятаємо, говоримо та інформуємо світ, нагадуємо і засвідчуємо про належність цієї культури до України.
.png)
Фото Вікторії Ткачук із ФБ сторінки
Чи приходять люди з цих територій, чи впізнають, чи рефлексують?
В Києві дуже багато людей з різних регіонів України. Люди підходять. Для багатьох з них важливо бачити, що про ці області активно говорять. Звісно, багато хто починає говорити: "Ой, а в нас от не такі були вишиті сорочки, а в нас трішки інакше". Але це класно. Люди приходять, спілкуються, згадують, пригадують. В нас в команді дуже багато людей з Криму, Донеччини, Луганщини. І вони приходили, розглядали. Для них це теж було дуже цікаво побачити. Люди біля своєї області фотографуються. Це теж дуже круто. І я сподіваюсь, що завдяки цьому проєкту нам вдасться також зробити і просвітницьку роль в цьому проєкті, тому що люди можуть побачити, можуть щось нове навіть про свій регіон дізнатись. Або дізнатися, якщо вони із заходу, що на сході або на півдні України носять українці. Це дуже класно, тому що це якраз і про об'єднання, яке лежить в основі свята Дня вишиванки.
Ми ніяким чином не продаємо ці вишиті сорочки. Хоча, я думаю, що якби відтворити якісь вишиті елементи певних регіонів, то українцям з цих конкретно регіонів і навіть не тільки хочеться показати це і купити вишивку. Я не бачу в цьому насправді нічого поганого. Саме відтворення давнього строю показує давність і тяглість цього елементу культури, саме одягу, який був на Луганщині, Донеччині, Запоріжжі, Херсонщині, Харківщині і Криму. І в нас, наприклад, ми помічаємо, що люди підходять і дивляться, звертають увагу, як сконструйована певна спідниця, або певні елементи якихось прикрас. Люди розглядають. І дуже класно. Ми бачимо серед нашої аудиторії, що багато молоді приходить з цими елементами, вже в сучасний одяг їх імплементують. Люди звертають увагу не тільки на давні сорочки, які вже є дуже популярними, а звертають увагу, що ще носили давні українці і хочуть це імплементувати в сучасний одяг. Це елемент естетики і бачення традиційного, який повторюється і втілюється у сучасність.
